Як я працював по дві години на день

Коли я тільки перейшов від офісної роботи до домашнього, перше час був на сьомому небі від щастя. З розуму зійти - можна спати стільки, скільки хочеться! Можна працювати тоді, коли є «вірш», а коли його немає - ходити дихати повітрям і розважатися так, як тільки в голову прийде. Не чи щастя це?

Приблизно півроку я провів у такому стані постійного кайфу, а потім поступово почав звикати. А далі почалося те, що звичайно буває в більшості в'язнів «домашнього офісу». І от, через півтора року такого життя я задався питанням - а чи не так вуж гарний вона в мене, як здавалася спочатку?

Отже, до чого я прийшов за півтора року «вільної» життя:

- Оскільки завдання перед собою я ставив самостійно, а ніяких обмежень за часом не було (можна адже й уночі працювати, на себе-те!), та їхня кількість в «поминальнике» перевищило всі розумні межі. І вони всі прибували.

- Робочий день не припинявся ніколи - тільки продерши ока, я вже виявлявся на робочому місці, а піти з його заважало велике почуття провини й відповідальності перед тим величезним списком завдань, яких сам собі наставив.

- При цьому, кількість справ, що реально вдавалося зробити протягом цього неймовірного робочого дня, виявлялося напрочуд скромним. Чим я займався всі ці довгі 16 годин «вільного робочого часу»?

Критичний підрахунок робочого часу приніс невтішні результати. Комп'ютер, моє робоче місце, виявився й головною перешкодою в роботі. Як не почитати свіжу добірку історій або анекдотів? Їх, щоправда, до фіга, але адже весело ж!

Знову ж новини - мені цікаво, що робиться у світі, тому пари-трійка новостних сайтів щодня привітає мене у своїх обіймах. А під статтями на них ще й обговорення бувають. Часто, щоправда, туп і безглузді, але теж якось затягує. Хочеться дочитати до кінця й все-таки довідатися, за ким останнє слово залишилося.

Форуми за фахом - треба знати, чим брати за професією дихають. Самому щось туди написати - свята справа!

Різні всякі розсилання й RSS - стільки там усього цікавого!

А ще є пошта - поточна робоча (її дуже багато) і особиста - а я люблю писати листа довгі, цікаві!

От тільки всіма, що проклинається за пожирання часу аська в цьому списку не засвітилася, тоді я їй практично не користувався, не те що зараз... :)

Коротше, підсумок виявився сумний - більшу частину часу я страждаю натуральної фигней, що не дає мені нічого, але зате багато віднімає: гроші, тому як робота не робиться; здоров'я, оскільки 16-ти годинне сидіння за монітором без наслідків не проходить; щастя, тому що із чого отут щасливим-те бути? Без грошей і здоров'я?

Озвірівши від такого розуміння, я зважився на екстремістські міри. На стіл був установлений будильник, а домашнім було оголошено, що тепер я знову з ними, за винятком двох годин у добу.

Весь день крім цих двох годин я не доторкався до роботи. І кидав її в будь-якому місці, коли друга година минали. І жив так приблизно тиждень. Підсумок був що шокує - за друга година я встигав істотно більше, ніж за шістнадцять! Розуміння того, що час не гумове, що воно от-от скінчиться, геть-чисто відтинало всі бажання відволіктися хоч на хвилину. За цей тиждень я переробив купу того, що висіло тяжким вантажем уже по кілька місяців. Звичайно, були й справи, які неможливо вштовхнути о другій годині. Усе, що вимагає вдумливості, аналитичности, якісь принципово, що прискорюються не речі (не можна, наприклад, набирати текст швидше, ніж умієш) і т.д. Все це або ділилося на шматки, або відкладалося. Але підсумок від цього не мінявся - скорочення робочого часу у вісім разів привело до різкого збільшення ефективності його використання.

Потім я поступово повернувся до колишнього життя. До улюблених анекдотів, новинам, пошті. Але коли почуваю, що мене починає завалювати текучка - згадую про цей експеримент і приймаю те саме парадоксальне рішення: не додати пари годинок на «розгрібання», а навпаки - скоротити свійій робочий день, обмежити його конкретними твердими рамками, за які - ни-ни. І «завали» починають чарівним образом танути...

Автор: habrahabr.ru

Джерело: Мир особистих фінансів