Як одержувати задоволення від роботи?

Із чого звичайно складається задоволення від трудової діяльності? По-моєму, насамперед з адекватної матеріальної винагороди. Але відразу за цим по значимості - відчуття себе розумником-красунею-відмінницею й визнання цього іншими.

І отут можна потрапити в пастку - виснажливо намагатися завжди працювати безпомилково й завжди «на відмінно». Ці спроби настільки стомлюючі для здорової й адекватної психіки, що дуже швидко людина заганяє себе в щоденний стрес і жах: «Раптом помилюся!» Отож: помиляються всі люди, поки вони - живі. Навіть природа помиляється, і Бог помиляється - а ви хочете видрати вище Бога? Тоді вам в іншу сторону...

Як можна себе підтримати при страху помилитися?

1. Будьте впевнені, «трудову» помилку завжди можна або виправити або надолужити.

2. Помилки - наші вчителі й коштовний особистий досвід. На досвіді чужих помилок, звичайно, можна вчитися, але на своїх учишся на порядок швидше й ефективніше.

3. Життя без помилок - це ілюзія. Якщо вам ставлять за приклад когось, завжди безпомилкового, - точно брешуть. Залишається з'ясувати - навіщо? Одна з версій - маніпулювати заляканою недосконалістю завжди легше, ніж гордої «прямоходящей особиною». Але тоді вже до вас питання - навіщо вам покірно влазити в роль заляканого? Який у цьому ваш персональний кайф? І є чи він там взагалі?

4. З будь-якої роботи можна просто... піти. Життя від цього, звичайно, якось зміниться, але навряд чи зупиниться й припиниться.

Взагалі дуже підтримує іноді собі нагадувати, що робота - це завжди лише частина вашого життя. При будь-яких розкладах. Причому змінна частина. У той час як ви в себе - величина постійна, на все життя - єдина.

Тому якщо робота вас сильно «валить», стомлює, лякає, «виноватит» або злить - має сенс задуматися, наскільки плюси цієї роботи покривають ваші психологічні й тілесні витрати. Отут добре поразбираться з листочком паперу, розділеним навпіл: з одного боку - плюси, з іншого боку - мінуси. Причому максимально чесно писати й можливість^-можливості-по-можливості спонтанно, перше, що в голову прийде. А потім, проаналізувавши, перегнути листочок навпіл і залишити особою до себе те, що буде стимулювати або залишатися при цій роботі, або відправитися на пошуки іншої.

На підставі свого життєвого досвіду й знань, а також з опорою на авторитети можу відповідально заявити: «немає такої роботи, заради якої можна щодня віддавати себе!» А якщо ви із мною тут зберетеся сперечатися - точно запідозрю вас у втечі від себе й своєї реальності в трудову діяльність. Це науковим-науковій-по^-науковому називається трудоголизм. Сама схвалювана суспільством форма залежності... Але як кожна залежність - зрадництво себе й свого життя.

Добре, якщо з дитинства, ранньої юності почуваєш свої інтереси й покликання й маєш можливість їх реалізувати. А якщо доводиться освоювати професію насамперед як джерело заробітку? Без особливого порушення й задоволення? Тоді важливо у своїй справі саме ці задоволення - сьогоднішні - пошукати.

Задоволення в роботі

Завжди можна знайти задоволення в усвідомленні того, що мені зараз дає справу, яким займаюся. Якщо воно мене годує - спасибі велике. Якщо я роблю його так, що мене поважають і цінують, - спасибі велике. Якщо я за це можу сама себе поважати - спасибі велике.

Часто туга за «улюбленою» або ідеальній роботі виражається в розчаруваннях і утомі, у падінні інтересу до того, чим займаємося зараз. Але адже виходить, що тоді ми знецінюємо більшу половину свого життєвого простору й часу - як мінімум дев'ята година з тих п'ятнадцяти, які ми проводимо «на ногах».

Як повернути собі цінності своєї сьогоднішньої зайнятості? Наприклад, згадати, що від будь-якого, навіть самої улюбленої справи періодично утомлюються. І є циклічність у зміні «інтерес - нудьга» у всім, що ми робимо. І часто що просто нагромадилася утома позбавляє те, чим ми сьогодні займаємося, смаку й «драйву». Дозволяйте собі відпочивати побільше! Зупиняйте уявний діловий розбіг простим: «Я подумаю про цьому завтра!»

А якщо вже визначилися з покликанням, але поки працюєте «за гроші», «за безпеку», за «упевненість у завтрашньому дні», перегодите «рубати із плеча» і «починати життя з нового аркуша»! Нехай улюблене заняття проростає з вашого робочого поля поступово, без заперечення ресурсів і можливостей вашого сьогоднішнього досвіду.

Одна моя клієнтка мені розповідала, що її мрія - стати дизайнером по інтер'єрах. Але сьогодні неї годує й дає їй безпека робота у видавництві. І вона - без відриву від роботи - закінчила курси й робить потихеньку проекти. Свої слова «Правда, поки всього лише два замовлення зробила...» вона легко погодилася сказати так: «Уже цілих два замовлення виконала!» Так, вільного часу стало менше, але вона реалізує свою мрію й при цьому міцно стоїть на своїх ногах. На мій погляд, це такої дорослої, гідний поваги досвід.

Для мене щастя починається тоді, коли я можу порадіти тому, хто я й що я маю сьогодні. Нас - сорокалітніх - довго вчили жити в погоні за світлим «завтра». За «виконанням і перевиконанням». Як слідство - нам іноді важко порадіти тому, що відбувається зараз. І соромно похвалятися тим, що маємо (у професійному й духовному змістах). А життя - простите за банальність - вона зараз відбувається.

Пропоную вам організувати «Дошку пошани». Свою, особисту. Назвати її: «Мої сьогоднішні перемоги й здійснення». Повісити свою фотографію й список, наприклад: «Я - мати!», «Я - гарний бухгалтер (дизайнер, перекладач, маляр, коректор, і т.п.)», «Те, що я роблю людям потрібно й коштовно!» і т.п. і т.д.

12345Удачі вам.

Автор: Ирина Лопатухина

Джерело: www.shkolazhizni.ru