В Індії малий бізнес теж страждає від корупції й “зарегулированности”

Малому бізнесу Індії всі взапас: іноземні інвестиції й контроль планової комісії, підвищена бідність місцевого населення й лихварство, величезні бюрократичні схеми й хабарництво в державних банках. За останні 10 років підприємці домоглися 50% збільшення промислового виробництва й 65% росту експорту високотехнологичной продукції.

В Індії 3 мільйони підприємств малого бізнесу, при цьому на них зайняте близько 80% найманих робітників всієї індійської промисловості. Офіційні органи вивели малі компанії в окрему категорію - small scale industries (SSI) (дослівний переклад - дрібномасштабні виробництва). Основний критерій малої компанії - це максимальний розмір основного капіталу (машини, будинку, устаткування - все те, що може використовуватися на благо фірми більше 1 року) - 30 млн рупій, або близько 667 тис. дол.

Виглядають малі й середні фірми в Індії по-різному. Це може бути й блискучий хромом і сталлю новенький цех, і брудним, дихаючим гноєм ферма, і міні-майстерня із двома ткацькими верстатами вдома, а те й зовсім у квартирі.

Основні сфери діяльності малих індійських компаній - це фермерська, інформаційна й високотехнологичная. Дрібні компанії фокусируются й на хлопкоткачестве, на виробництві виробів з волокна кокосових горіхів. Також підприємці виготовляють шовкові тканини, займаються мливом зерна, виробляють нерафінований цукор і рослинне масло. А ще вони варять мило, випускають гончарний посуд, ювелірні й ковальські вироби.

Одна зі специфічних рис малих індійських компаній - це об'єднання в угруповання. Десятки малих компаній, фірм, сімейних підприємств залежно від своїх регіонально-етнічних або релігійних інтересів формуються в одну організацію, що очолює або дуже багата родина, або один найбільш почесний і знову ж богатий лідер угруповання. Кермовим індійської підприємницької угруповання може стати й просто марвари (етнічна громада). Так, в Індії існують калькуттская угруповання, бомбейская, південно-індійська, гуржаратская, педжабская.

У цілому ж основну роль у розвитку підприємництва грає, звичайно, держава. Уже створеним або компаніям, що створюються, допомагає правительство. В Індії розвинена мережа підприємницьких організацій федерального й регіонального рівня, торговельні й промислові палати. Вся підтримка бізнесу розписана на 5-10 років уперед плановою комісією Індії.

Основна державна допомога будується на розвитку експортної діяльності малих і середніх компаній і залученні закордонних інвестицій у їхні сфери діяльності. Цілком природно, що малі фірми також забезпечені серйозними податковими й митними послабленнями, низькими орендними ставками, субсидіями й пільговим фінансуванням.

Одна з головних проблем місцевого підприємництва - підвищена бюрократія чиновництва, корупція й “зарегулированность” всіх стадій реєстрації й діяльності компаній. Зате ще 10 років тому в Індії всі підприємства здавали свою податкову звітність не за допомогою черг у податкових інспекціях і пошти, а шляхом відправлення декларації по Інтернету.

Нерозвиненість інфраструктури країни - ще один “бич” підприємництва. Через погані дороги, відсутності залізничного сполучення, телефонізації й електрифікації в багатьох районах бізнес буквально буксує на одному місці. У тих місцях, де немає навіть світла, банки, страхові компанії не можуть відкрити свої відділення. Тому в Індії процвітає лихварство. У маленьких селах, куди добратися можна тільки на буйволі, місцеві багатії під божевільні відсотки видають гроші тим, кому не вистачає коштів на організацію своєї справи або просто “до зарплати”.

Ще Індія - країна посередників. Часом той самий товар проходить через десятки рук спекулянтів і перекупників. У результаті ціна на нього жахливо завишается, що робить багато індійських товарів, дешеві за собівартістю, дорожче китайських аналогів. Боротьба з посередниками - ще одне завдання не тільки самих виробників промислових і сільськогосподарських товарів, але й правительства.

Варто віддати належне: і держава, і самі індуси перебувають у вічному пошуку ідей, здатних приносити долари. Одна з останніх ідей - відкриття казино. Влади країни побоюються настільки високої азартності свого народу. Тому до 2001 року правительство не було настроєно на розвиток сфери азартних ігор. А в 2001 році в берегів Гоа кинув свій якір перший корабель-казино, і справа дійсно закрутилася. З'явився новий вид туризму - приїжджі гравці із країн Азії, у тому числі й Китаю. Багато бідних штатів Індії вже висловили своє бажання вибудувати нові індійські Лас-Вегаси й Монако. Правительство самозайнятості населення тільки радо: з виторгу підприємці будуть платити всього 5% прибуткового податку.

Швидше всього стають мільйонерами й мільярдерами в Індії. Тільки в 2006 році число людей, чий стан перевищив мільйон доларів, збільшилося на 20,5%. Приміром, аналогічні показники в Китаї - 7,8%, а в Росії - 15%.

За останні 10-15 років країна з аграрної перевтілилася в сучасне агроиндустриальное держава з розвитий промисловістю, торгівлею й товарно-грошовими відносинами. Специфіка індійської економіки - надлишок і дешевина робочої сили й висока культура праці. Тільки в 2006-2007 роках обсяг прямих іноземних інвестицій у місцеву економіку склав 16,4 млрд. дол. США (119% росту в порівнянні з 2005/2006).

Навіть Росія вирішила не відставати від Великобританії, Німеччини, США, Бельгії й Бразилії (основні інвестори Індії). Ще на початку року Володимир Путін оголосив про те, що дуже розраховує на вихід російських банків на безкрайні фінансові простори Індії. При цьому Президент Росії завірив співвітчизників-банкірів, що вже домовився із правительством Індії про підтримку російських банків на індійській землі.