Перший досвід приватного інвестора

Ми живемо в країні, багатої природними й територіальними ресурсами. Але наявність російського громадянства, не достатня умова, щоб уважати себе власником всіх цих ресурсів. Тому всі багатства країни представлені як потенціал, якому можна витягти, за допомогою спеціальних інструментів. І таким інструментом є бізнес.

Одержуючи користь від роботи підприємства, людина одержує реальну користь від всіх ресурсів країни. Тому трансформація державної власності в Росії, у період приватизації, привела до появи колективної власності - акціонерного товариства.

Акціонерна форма власності, універсальна й дозволяє залучити в одне підприємство, багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть у чинність різних причин займатися підприємницькою діяльністю.

Акціонерні товариства, випускаючи акції й поєднуючи велику кількість учасників, забезпечують унікальну форму колективної власності, де кожний зацікавлений у кінцевому результаті роботи суспільства. Оскільки акції мають досить високу ліквідність, їх набагато простіше перетворити в гроші при виході з акціонерного товариства.

Це дозволяє більш ефективно використовувати матеріальні й фінансові ресурси, оптимально сполучаючи особисті й суспільні інтереси всіх учасників. Все це створює реальну можливість, перетворити всіх у власників, шляхом придбання кожним акцій різних акціонерних товариств.

Таким чином, розвиток акціонерного капіталу й ринку цінних паперів, є однією з умов, подальшого розвитку економіки й добробуту нашої країни. Починаючи з 1992 року, кожний громадянин нашої країни одержав можливість відчути себе в ролі приватного інвестора, і поучаствовать у малій і великій приватизації.

Мала приватизація укладалася в тім, що створювалися індивідуальні приватні підприємства, дрібні кооперативи, невеликі господарські товариства й товариства з обмеженою відповідальністю. Під час великої приватизації створювалися акціонерні товариства, акції яких мають можливість вільного ходіння на фондовому ринку.

До 1992 р. основна частина російських компаній була власністю держави. Однак уважалося, що якщо передати власність у приватні руки, те, по-перше, удасться уникнути розбазарювання державної власності чиновниками, а по-друге, дозволить більш ефективно управляти нею приватному власникові.

За задумом Е. Т. Гайдара й А. Б. Чубайса, що займали в той час ключові позиції в правительстве, необхідно було розділити державну власність, що була, між всіма громадянами країни. У такий спосіб перетворити державну власність у приватну власність. Найбільш загальний сценарій приватизації зводився до наступного: 51 відсоток розподілявся серед трудових колективів, 29 відсотків компанії продавалися за ваучерів на аукціоні, інший 21 відсоток залишало за собою держава.

Сімнадцять років, які пройшли з початку цього унікального експерименту по перерозподілі державної власності, досить великий строк, і вже можна підвести підсумки й зробити відповідні висновки. Нагадаємо коротенько, як це було.

У російській приватизації виділяються два етапи. Перший з них довівся на 1992 рік, і першу половину 1994 року. У цей період мала приватизація охопила 70% підприємств цієї категорії. До червня 1994 р. 85 тис. магазинів, підприємств громадського харчування й служби побуту перейшли в приватні руки. Малі підприємства підлягали продажу на аукціонах і по конкурсі. У підсумку ж вийшло так, що переважна більшість із них викупили колективи.

Більша приватизація на цьому етапі здійснювалася переважно в безоплатній формі, за допомогою приватизаційних чеків, ваучерів. Усього було поширено серед 96% населення 144 млн. ваучерів номіналом в 10 тис. руб., за кожний з яких стягувалося 25 руб. У принципі право на безкоштовне одержання ваучерів мали всі громадяни Росії.

У новій економіці кожний громадянин Росії одержує свою частку. Акціонером може стати кожний, і тим самим, побить у ролі інвестора. Ця ідея була втіленням демократії Джефферсона й була спрямована на те, щоб закласти основу для створення масового середнього класу й великого внутрішнього ринку, для швидкого розвитку економіки.

Улітку 1992 року президент Єльцин познайомив країну з ідеєю ваучерної приватизації: "Нам потрібні мільйони власників, а не жменька мільйонерів. У цій новій економіці в кожного будуть рівні можливості, інше залежить від нас... Кожний громадянин Росії, кожна родина одержать волю вибору. Приватизаційний ваучер - це для кожного з нас квиток у мир вільної економіки".

Отже, більшість у той час одержало "квиток у мир вільної економіки", а Росія повинна була одержати мільйони власників. Кожний розпорядився по-своєму достались йому ваучером. Хтось обміняв його на пляшку спиртного, хтось продав перекупникам, що стояли в ті часи в будь-якому людному місці зі зробленими від руки, на брудному картоні написами "Куплю ваучера".

Великі підприємства акціонувалися, а потім продавалися в першу чергу за ваучерів і лише в другу чергу, за гроші. При цьому більші пільги одержали колективи підприємств, які безкоштовно або на пільгових умовах могли стати власниками від 40 до 51% акціонерного капіталу своїх підприємств. З 19 тис. підприємств цієї групи, які підлягали перетворенню в акціонерні товариства, до 1 квітня 1994 р. ними стали 15 тис.

Частина власників обміняла своїх ваучерів на акції рідних підприємств, на яких трудилася більшу частину свого життя. Був ще один спосіб - обміняти ваучера на акції чекового інвестиційного фонду, що згодом і став би покупцем тієї або іншої власності, акумулювавши в себе більші пакети ваучерів і розподіляючи надалі серед власників акцій отриманий дохід.

Частина чекових інвестиційних фондів споконвічно організовувалися, як шахрайські структури, і в багатьох власників акцій цих фондів такий результат, надовго відбив інтерес до інвестицій. Однак є фонди, які живі й донині, а деякі навіть виплачують дивіденди. Найбільш відомим з фондів того часу був "Перший ваучерний інвестиційний фонд", що зміг зібрати близько 3 % від загальної кількості ваучерів, що перебували тоді на руках у населення, або близько 4,5 мільйонів штук.

У наслідку правонаступником "Першого інвестиційного ваучерного фонду" став ВАТ Інвестиційний фонд нерухомості "ПИОГЛОБАЛ", що регулярно виплачує дивіденди своїм акціонерам, число яких перевищує 2 млн. чоловік.

Варто відзначити, що фонд без істотних втрат переборов фінансову кризу 1998 року, а потім, за рахунок реструктуризації портфеля, значно наростив свої активи. На сьогоднішній день приблизно половина вартості чистих активів фонду доводиться на вкладення в нерухоме майно, інша половина - це кошти й інвестиції переважно в ліквідні цінні папери.

Із середини 1994 р. здійснюється перехід до другого етапу, коли безоплатна приватизація була припинена й придбання акцій приватизованих підприємств можливо лише за гроші.

На жаль, цей етап дотепер протікає в'януло. Розгортанню його із самого початку перешкоджала сформована в результаті глибокої економічної кризи низька платоспроможність населення. Як показали соціологічні опитування, лише 6-7% населення РФ мають намір купувати акції приватизованих підприємств.

До теперішнього часу близько 55 млн. російських громадян володіють акціями. Причому 40 млн. з них придбали акції за ваучерів, як правило, за допомогою чекових інвестиційних фондів, число яких досягало 685.

Джерело: www.vyborakziy.ru