На наших очах створюються правила гри майбутнього бізнесу.

На наших очах створюються правила гри майбутнього бізнесу. Зараз не можна сидіти й прораховувати всі наслідки до дріб'язків. Молоді люди рідко підходять до плануванню майбутнього всерйоз, але це не заважає їм домагатися успіхів.

Стюарт Лоусон, голова правління "HSBC Росія"Ви чули жарт про можливу девальвацію долара - що на купюрі $1000 буде портрет Барака Обами? Якщо залишити іронію, то тут видний натяк на історичний момент епохи - відживають своє багато елементів фінансової системи, формується каркас нової стабільності. Багато компаній проходять фазу "перезавантаження". Усвідомлення відповідальності моменту може паралізувати волю перших осіб. Але подивитеся на випускників вузів, які теж на розпуття,- вони не бояться пробувати нове, не прорахувавши з калькулятором всі наслідки, тому що вірять у себе, у свій успіх і ще - у щасливий випадок. Цікаво оглядатися назад, згадуючи, як у молодості який-небудь дріб'язок начебто скороминущого знайомства радикально вплинула на нашу долю. Але щасливий випадок представляється тільки як нагорода за ініціативу. 

Недавно я одержав листа з 1994 року. Якийсь Джон Вурдеман П'ятий дякував мені за те, що 15 років тому в його житті відбувся крутий поворот. Спочатку, у тому числі через ім'я, я порахував лист спамом. Але потім ще раз перечитав - і згадав цю історію. Тоді я тільки приїхав у Москву й відразу постарався обійти її основні культурні центри. У Центральному будинку художника я познайомився з молодим американцем, картини якого виставлялися відразу. Джон працював у жанрі соцреализма, але не казенного, а романтичного. Зображував революційні пориви народу. Картини мені здалися цікавими, ми розговорилися, і він запросив мене в інститут ім'я Сурикова поспілкуватися з однокурсниками. Усім їм, украй захопленим своїм мистецтвом, було років по 25. Роботи невідомих художників розкуповувалися, звичайно, погано. І коли Citibank відкривав новий офіс, я вирішив зробити в тім приміщенні виставку, поки не завезли меблі. Це був успіх - всі роботи були продані. Після виставки ми спілкувалися із Джоном ще пари раз, але потім зв'язок якось обірвався. 

Сьогодні біля двох тисяч робіт Джона Вурдемана перебувають в американських музеях і галереях, а сам він живе в середньовічному містечку під Тбілісі й продовжує малювати. Виявилося, що саме в той момент, коли я його зустрів у Москві, він вирішив кинути своє "баловство". Пари його картин у ЦДХ була, імовірно, останньою спробою звернути на себе увага. ДО "дорослішання" його давно призивав батько, що бачив у богемному студенті майбутнього фінансиста. 

Такий же випадок перетворив у фінансиста іншого богемного студента - мене. Коли я вчився на філософському, у нас було модно йти в рекламісти. Творча робота, артистичний дресс-код, непогані гроші. До того ж я не хотів розставатися з довгими волоссями. Тому на університетському ярмарку вакансій я вибрав співбесіду в рекламному агентстві. Ми прийшли разом із кращим другом. Він хотів спробувати себе ще й у банківській справі. За компанію я зайшов з ним у бокс Citibank, теж побалакав з єйчаром і віддав свою анкету. 

Ми обоє одержали пропозиції й від рекламістів, і від банкірів. Працювати в одному місці нам було не з руки - конкуренція могла підточити дружбу... Зараз це здається вкрай безвідповідальним, але ми пішли в підпилювати, навантажилися пивом і кинули монетку. У підсумку мій друг Джеймс Бест - голова ради директорів одного з найбільших британських агентств Boase Massimi Pollitt. Ну а я працюю в банках уже 40 років, про що жодного разу не пошкодував. 

Джерело: www.kommersant.ru