Куди засунути свій портфель

Модельний портфель і прибутковість

Потенційні приватні інвестори часто ставлять запитання: «А є чи у вас модельний портфель і скільки він приносить доходу?». Задаючи таке питання, людина, швидше за все, просто шукає хоч які-небудь натяки на майбутню прибутковість, щоб зважитися на інвестиції.

Треба визнати, що сформована в Росії практика звичайно така, що керуючі компанії із задоволенням ідуть на приводу в інвесторів і створюють модельні портфелі. А результат (прибутковість) можна підігнати під ті показники, що свідомо сподобаються інвесторам. Така практика до кризи 2008 року приводила до високих темпів росту притягнутих у керування активів (особливо від приватних осіб), і, зважаючи на все, російські керуючі компанії не збираються неї міняти. Що в цьому поганого для інвесторів: інвестуючи, вони нічого не бачать, крім цього показника прибутковості, і фактично не розуміють, що відбувається з їхніми інвестиціями. Коли ринок росте - всі добре й усі задоволені. Ринок падає - все ужасно, але для всіх по-різному. Інвестори втрачають свої гроші, а керуючої компанії всього лише втрачають прибуток за рахунок зниження обсягу оподатковуваних комісіями активів через зниження вартості цих активів і/або висновку інвесторами активів з-під керування. Але розглядають це як неминуче зло й просто перечікують до кращих часів, воліючи нічого не міняти, а лише консервувати свою активність. Нормальна людська жадібність і коротка пам'ять беруть своє, і от року не пройшло, як інвестори Пифов акцій втратили з кожного рубля по 50 копійок і більше, а вже нові рублі вливаються в Пифи. Погано не те, що свіжі гроші знову потягнулися в Пифи, погано те, що знову по тім же принципі - очікування високої прибутковості без поняття про те, чому візьметься така прибутковість і чому б знову не трапитися збитку.

Рецепт отут один - потрібно вникати в процес, вивчати основи портфельного інвестування, принципи того, як улаштовані фонди. Фонди самі по собі не гарні й не погані - це інструмент, вірніше один з інструментів, доступних приватним інвесторам. У розвинених країнах взаємні фонди (Mutual Funds) є головним способом інвестування (підкреслюю, не об'єктом, але способом) для приватних інвесторів. Російські Пифи в чомусь схожі на взаємні фонди, але відмінностей багато. Не ставлячи завдання детального порівняння Пифов і взаємних фондів, ми все-таки розглянемо далі їх деякі головні відмінності. Взагалі ж у наш час торжествуючої глобалізації російським інвесторам доступні всі ті інструменти й можливості керування особистими фінансами й інвестування, які є в приватних інвесторів і в розвинених країнах. У тому числі й покупка взаємних фондів і інших інструментів, що не існують на російському фондовому ринку. Питання використання всіх доступних світових інструментів і можливостей - це лише питання особистої зацікавленості у своєму високому рівні життя «як на Заході», про яке багато говорять наші співгромадяни (але поки звичайно мало роблять).

Говорячи про модельні портфелі, потрібно сказати, що модельні портфелі самі по собі адже не управляються. Управляються ті фонди, які включені в портфель. Тому має сенс вивчати фінансові показники тільки самих фондів. Скласти портфель - це відповідальність самого інвестора, тому що комбінація й пропорції інструментів, що входять у нього, завжди є унікальними, як унікальним є й сама людина (інвестор). У складанні инвестпортфеля інвесторові допомагають інституціональні або незалежні радники (наприклад, інвестиційні консультанти). Далі я розповім, чим можна й чим не можна керуватися при відборі фондів у портфель.

Показники прибутковості тих або інших фондів є просто констатацією фактів, які залишилися вже в минулому. Робити по них висновки про майбутню прибутковість цих фондів абсолютно не можна. Фонди створюють і ними управляють різні керуючі компанії. Критерієм успішності їхнього керування конкретним фондом є не прибутковість взагалі, а здатність показувати результат, що перевищує референтний ринковий індикатор (звичайно який-небудь індекс). Якщо у фондів різні інвестиційні декларації - ті критерії, по яких керуючі обіцяють інвестувати коштів - то їх не можна порівнювати між собою по показнику прибутковості.

Також треба усвідомлювати тім, що скільки-небудь підходящим для аналізу є діяльність фонду за три роки, а стандартно відслідковують і порівнюють ріст вартості паїв фонду за п'ять років. Строк менш трирічного не дозволяє жодною мірою позбутися від впливу випадкових факторів. Чим більше строк - тим «чистіше» результат роботи керуючого фондом.

Для вибору між різними фондами, інвестор повинен користуватися певними стандартними критеріями вибору.

Головний з них - припустимий рівень ринкового ризику, що бере на себе даний фонд. Цей показник має кількісне вираження, іменоване «волатильность». Як і прибутковість, волатильность визначається у відсотках за період, звичайно один рік, і показує (спрощено говорячи) коливання вартості паю фонду або іншого цінного папера за одиницю часу. Чим вище показник волатильности, тим більше розмах коливань вартості цінного папера, як нагору, так і долілиць. Чим вище волатильность, тим вище ризик того, що вартість цінного папера впаде, і інвестор втратить вкладені гроші. Показник волатильности й відображає приблизно історичну величину цього можливого падіння (усереднене). Волатильность це історична величина, як і прибутковість, тому їх коректно порівнювати. До того ж їхнє зіставлення дозволяє оцінити саме головне - наскільки прибутковість вкладень у цей фонд або цей цінний папір у минулому перевищувала ризик вкладень у неї. Перевищення прибутковості за період над волатильностью за той же період у рази свідчить про гарну здатність фонду приносити дохід своїм інвесторам (у минулому). І такий факт уже може служити для інвестора підставою робити прогнози прибутковості на майбутнє.

Як волатильность, так і прибутковість бувають не історичні, а очікувані (у майбутньому). Але при розрахунку однаково використовуються історичні дані.

За рівнем ринкового ризику фонди ділять звичайно на консервативні, помірні, агресивні й проміжні комбінації (помірно-консервативні й помірно-агресивні). Це досить умовний розподіл, проте, воно зрозуміло всім. Загальне правило: вкладення в акції відносять до агресивних інвестицій, в облігації - до консервативного.

Другий критерій - це якість керування фондом. Не вдаючись у подробиці (про коефіцієнти Альфа, Бета, Шарпа) можна робити висновки по рейтингу фондів. Він виражається в кількості зірок, які привласнені фонду агентством Morningstar. Нижчий рейтинг - одна зірка, вищий - п'ять зірок.

Третій критерій - об'єкт інвестування, тобто куди керуючий фондом може інвестувати коштів фонду. Це дуже важливий показник, і це те, чим Mutual Funds разюче відрізняються від російських Пифов. Наш регулятор фондового ринку з однієї сторони жорстко обмежив керуючих Пифами у виборі активів по географічній ознаці (тільки Росія), а з іншої сторони неймовірно ліберально підійшов до визначення припустимих меж вкладення в протилежні по ризику класи активів для кожного фонду. Приклад: Пифи облігацій за російськими законами мають право до 20% активів тримати в акціях, що переводить їх з розряду консервативних вкладень як мінімум у помірні. У таких умовах потрібно визнати, що консервативних Пифов у Росії навіть теоретично не існує.

На жаль, ця ситуація, коли керуючі можуть розміщати активи фонду занадто вільно, робить вкладення в російські Пифи малопередбачуваними й наведено для приватного інвестора. Так треба визнати, що Пифи не для приватних інвесторів і створювалися.

А Mutual Funds, як правило, досить вузько визначають можливі для себе активи для інвестування, тобто інвестор має можливість підібрати для себе такі взаємні фонди, які будуть чітко відповідати вузьким критеріям. Тільки такі вузькі рамки, дозволені інвестиційною декларацією, і є тим єдиним реальним інструментом контролю над керуючим фонду, що є в інвестора. Таким чином, з одних Пифов неможливо скласти реально диверсифицированний портфель, а із взаємних фондів - реально.

Четвертий критерій - розмір і види комісій і податки для інвестора (у всіх Mutual Funds і Пифах вони є). Я об'єднав це в один пункт, тому що й те, і інше - витрати для інвестора. Самим безпосереднім образом впливає на прибутковість інвестицій.

Інші важливі критерії вибору - валюта фонду, його обсяг (величина СЧА або NAV), вартість одного паю або акції фонду, ліквідність (торгуемие обсяги).

Таким чином, підбор індивідуального інвестиційного портфеля укладається в тім, щоб:

А) Установити інвестиційні цілі, які інвестор прагне досягти шляхом інвестування.

Б) з'ясувати прийнятний рівень ризику для інвестора - тобто максимальний припустимий розмір втрат.

В) визначити переваги по ринках, якщо вони є в інвестора.

Г) визначитися з розподілом ризиків, прийнятних для інвестора:

- ринкових;

- валютних;

- странових;

- на контрагентів.

Результатом цього повинен бути абсолютно конкретний розподіл активів по ринках, країнах, валютах і припустимих контрагентах, виражене у відсотках від розміру портфеля.

Д) Визначити розміри, графік інвестицій і свій інвестиційний обрій (протягом якого строку інвестор не буде забирати свої кошти, незалежно від того, іде ринок нагору або долілиць).

Е) підібрати конкретні інструменти (наприклад, взаємні фонди), які відповідають вибору в попередніх пунктах. Критерії підбора взаємних фондів я вже привів. Є й інші види інструментів, доступних для російських приватних інвесторів. Крім банківських депозитів, а також акцій і облігацій, можна згадати й інші: хедж-фонди, структурні ноти, біржові фонди (ETF's) та інше. Зараз всі вони доступні російським резидентам для включення в інвестиційний портфель.

Автор: Володимир Мельников

Джерело: www.e-xecutive.ru