Інвестори Села Грєма й Додда. Частина 2

Думаю, варто проаналізувати групу інвесторів, що ми виявили по ознаці загального інтелектуального «будинку». До речі, незважаючи на всі наукові дослідження вплив таких змінних, як ціна, обсяг, сезонність, розміри капіталу й т.п., на стан акцій, ніякої уваги не було приділено аналізу методів настільки незвичайної концентрації переможців, орієнтованих на вивчення вартості фінансових інструментів.

Як перший приклад розглянемо діяльність Уолтера Шлосса. Уолтер ніколи не вчився в коледжі, але прослухав вечірні курси Бена Грєма при Нью-йоркському інституті фінансів. От що було написано про Уолтере в журналі Supermoney (1972 рік): «У нього не було зв'язків або доступу до корисної інформації. Фактично ніхто на Уолл-Стрит не знає його, і він не видає ніякі ідеї.

Він шукає цифри в збірниках і виписує річні звіти, і це все. Для нього характерні абсолютна чесність і реалістичне подання про себе. Гроші реальні для нього, цінні папери також реальні - і із цього виникає його прихильність принципу Маржі безпеки».

Уолтер дотримується надмірної диверсифікованості, оскільки постійно володіє більше чим 100 акціями. Він знає, як виявити акції, які продаються значно нижче їхньої реальної вартості для приватного власника. І це все, що він робить. Він просто говорить, що якщо бізнес коштує один долар, а він може купити його за 40 центів, виходить, може одержати від цього якусь вигоду. І він робить це знову й знову.

Другий приклад - Том Кнєпп, що також працював у компанії Graham-Newman разом із мною. До війни він вивчав хімію в Принстоне, а після війни постійно розважався й проводив час на пляжі. Однак одного чудового дня він прочитав про те, що Дейв Додд проводить у Колумбійському університеті вечірні курси по інвестуванню.

Тім скористався з нагоди, і в результаті після курсів настільки зацікавився ці предметом, що надійшов у Колумбійську школу бізнесу, де одержав ступінь магістра. Він знову послухав курс Додда, а потім і курс Бенджамина Грєма. До речі, через 35 років я подзвонив Тому, щоб перевірити деякі із зазначених фактів і знайшов його знову а пляжі. Різниця лише в тім, що тепер це вже його пляж!

В 1968 році Том Кнєпп і Єд Андерсон, також прихильник Грєма, разом із ще одним або двома приятелями з аналогічними переконаннями, організували корпорацію Tweedy, Browne Partners, результати діяльності якої засновані на дуже широкій диверсифікованості. Вони іноді купували контрольний пакет акцій, але результати від пасивних інвестицій дорівнюють результатам від інвестицій у контрольний пакет акцій.

Третім представником групи йде людина, що організував Baffett Partnership Ltd (Баффетт говорить про себе). Краще, що він міг зробити, - вийти із цієї компанії в 1969 році. Відтоді копання Berkshire Hathaway певною мірою стала спадкоємицею   Partnership. Немає окремого показника, який можна було б представити як справедлива оцінка інвестиційного менеджменту  у корпорації  Berkshire. Але я думаю, що якою би цифрою не виразити цю оцінку, вона однаково буде задовільною.

Наступна людина, який я зустрів на початку 1951 року на курсах Бена Грєма, Білл Руейн. Він управляє інвестиційним фондом Sequoia. Після закінчення Гарвардської школи бізнесу він прийшов на Уолл-Стрит. Незабаром він зрозумів, що йому потрібно одержати справжнє утворення в області бізнесу, а тому прийшов на курси Бена в Колумбйском університеті, де ми й зустрілися.

Результати Білла з 1951 по 1970 рік, коли він працював з відносно невеликими сумами, набагато перевищували середню прибутковість фондового ринку. Коли я вийшов з  Baffett Partnership, те попросив Білла організувати інвестиційний фонд для керування капіталом всіх наших партнерів.

Тому він і заснував інвестиційний фонд  Sequoia. Це відбулося в лихоліття, саме в момент мого догляду з  Partnership. Просте чудо, що мої партнери не тільки залишилися з ним, але й додатково інвестували капітал, полікувавши при цьому гарну прибутковість. Білл був єдиною людиною, який я рекомендував моїм партнерам, і на сьогоднішній день я можу із упевненістю сказати, що якби він по прибутковості перевершував середній рівень S&P на 4 процентних пункти в рік, те це вже можна було б уважати дуже гарним показником.

А результати Білла були набагато вище, ніж при постійно зростаючих сумах. Останній фактор дуже ускладнює ситуацію, оскільки розмір - це якір фінансового стану. Це свідчить про скорочення маржі безпеки.

Варто додати, що за весь цей період у портфелях практично не було дублювання. Ці люди відбирали цінні папери виходячи з розходжень у ціні й вартості, але свій відбір здійснювали зовсім по різному. Ці дані не відображають той випадок, коли один хлопець викидає орел і 50 чоловік слідом за ним надходять точно також.

жителем, Що Стежить, Села Грєма й Додда представляю мого друга, випускника Гарвардської юридичної школи, що створив одну з найбільших юридичних фірм. Я зустрівся з ним в1960 році й розповів об те, що юриспруденція гарна в якості хобби, а він може займатися більше корисними справами.

Він заснував партнерство саме напроти компанії Уолтера. Його портфель був сконцентрований на досить незначній кількості цінних паперів, тому його результати були більше мінливими, хоча й ґрунтувалися на використанні аналогічного принципу « ціна-вартість».

Він був згодний з коливаннями свих результатів, і тому здається мені людиною, чия психіка винятково концентрированна, що приводить до наочним результатом. Це показники Чарли Мангера, мого давнього партнера по операціях в   Berkshire Hathaway. Але коли він заснував своє партнерство, то склад цінних паперів у його портфелі практично повністю відрізнявся від мого й від портфелів інших приятелів, згаданих вище.  

Далі йде, Рик Герин, що також не був випускником бізнесу-школи. Його спеціальністю USC була математика. Після випуску він улаштувався в IBM і працював торговельним представником корпорації протягом деякого часу. Після того, як я добрався до Чарли, Чарли добрався до Рика. Його прибутковість із 1965 по 1983 рік по рівнянню із загальною прибутковістю фондового індексу  S&P на рівні 316% склала 22200%.

Наступної йде Стін Перлметер. Його спеціалізацією в Мичигансом університеті були гуманітарні науки. Він був партнером у рекламному агентстві Bozell&Jacobs. В Омахе ми, здається, навіть працювали в одному будинку. В 1965 році йому стало ясно, що я краще, ніж він, процвітаю в бізнесі, тому він закинув рекламну справу.

Перлметер не має такий стан, як Уолтер Шлосс. У нього немає такого капіталу, як у Білла Руейна. Їхні показники представлені незалежно. Але щораз, коли Парлметер купує акції, він надходить так тому, що здобуває за свої гроші більше, ніж платить.

Він не дивиться у квартальні звіти, не вивчає прогнозну прибутковість на наступний рік, не думає про те, який сьогодні день тижня, не турбується про те, що говоритися в тім або іншому інвестиційному дослідженні, не цікавиться поточною ціною, обсягом або чимсь ще. Він просто запитує: «А скільки ж у дійсності коштує цей бізнес?».

Ця група аматорів «підкидання монет» із Села Грєма й Додда. Я не вибирав з тисячі й не претендую на те, щоб представити вашій увазі групу призерів лотереї - людей, про які ніхто й ніколи не чув, поки вони не виграли в лотерею. Я вибрав цих людей багато років тому відповідно до їх підходу до прийняття рішень  в області інвестування.

Я знав, чому їх навчили, і до того ж, мав своє власне подання про рівень їхнього інтелекту, характері й темпераменті. Дуже важливо розуміти, що ця група піддавалася набагато меншому ризику, чим у середньому по фондовому ринку. Особливість їхнього стилю інвестування означає, що ці інвестори в думках завжди купують бізнес компанії, а не просто здобувають її акції.

Деякі з них коли-або купують весь бізнес. Набагато частіше вони просто купують невелику частку в бізнесі. Але їхні відносини незмінно залишається однаковим, і не залежать від того, купують вони всю компанію або ж лише невелику її частку. Всі вони використовують різницю між ринковою ціною бізнесу і його внутрішньою, дійсною вартістю.

Оригінал статті: http://www.vyborakziy.ru/derevna_2.php