Чим корисні фининститути сьогодні

На перший погляд, не дуже вдячна витівка писати про майбутнє банківської справи в ситуації, коли значне число вкладників тут і зараз не можуть повернути свої гроші. Однак на нинішній кризі життя не закінчується, і важливо спробувати осмислити, куди ж усе рухається. Тому на Заході проходять активні дискусії із приводу того, що послужило причинами нинішньої банківської кризи, а головне - що варто зробити для поліпшення ситуації в цьому секторі, пише Дзеркало тижня.

Не претендуючи на охоплення всіх банківських проблем - їх, на жаль, занадто багато, - спробуємо дати короткий огляд хоча б декількох, на наш погляд, ключових.

Банки

Одне з розповсюджених зовсім недавно оман стосується подань про те, що дуже великі банки є апріорі самими надійними. Те, що це зовсім не так, красномовно продемонстровано не тільки в Україні (Укрпромбанк і банк «Надра»), але й на Заході, де активна фаза кризи почалася з неплатоспроможності банку-гіганта Lehman Brothers.

На політичному рівні досить чітко пролунало висловлення канцлера ФРН Ангели Меркель: «Жодному банку не повинне бути дозволене ставати таким великим, що він може шантажувати правительство». А от ще одне її висловлення: «Криза наступив не через те, що ми друкували занадто мало грошей, а тому, що ми створили економічний ріст із використанням занадто великої кількості грошей, і цей ріст підтримувати було неможливо».

Справа, зрозуміло, не тільки в шантажі правительства, але й у некерованості всієї системи банків після деякої межі їх «розбухання» під впливом заниженої вартості грошей, прийняття нових ризиків і/або щедрої державної допомоги. Один з найвідоміших європейських фінансистів Дєвид Т.Ллевеллин охарактеризував цей процес так: «Банки припинили поводитися як банки... Якщо якась індустрія субсидіюється або занижує вартість свого продукту, вона буде рости так швидко й стане такий великий, що перейде на рівень, коли її існування без субсидій стає нереальним. Крім того, система стає розбалансованому, неструктурованої й підданої ефекту small-world, коли невеликі шоки приводять до колосальних наслідків».

Схожу позицію зайняв і відомий аналітик Крис Мартенсон у статті «Гра в наперстки - Як Федеральний резерв монетизирует борг». Основна ідея автора, щоправда, укладалася в тім, щоб звернути увагу громадськості на проведену американською фінансовою владою політикові, спрямовану на різке заміщення корпоративних боргів американських компаній державним боргом. До речі, приблизно та ж політика проводиться зараз і в нас, з тим тільки розходженням, що ми не зможемо потім надрукувати долари для покриття цього державного боргу.

Разом з тим попутно г-н Мартенсон заявила: «Вся наша монетарна система, і, отже, наша економіка - це економіка фінансової піраміди, у тому розумінні, що вона насправді може працювати тільки в режимі росту. Найменший спад приведе до масової паніки й розпаду. Масштаб руйнувань здається абсолютно не відповідним масштабам вихідних змін, поки ми не усвідомлюємо, що ріст - це більш-менш необхідна умова існування монетарної й економічної систем нашого типу. Під час відсутності росту система спочатку спотикається, а потім починає руйнувати багатство в обсягах, непорівнянних із самим спадом. Що харчує ріст у грошовій системі, заснованої на боргу? Ну як же, новий борг (або кредит), звичайно».

З питанням про розміри банків безпосередньо зв'язана й проблема їхньої організаційної структури. Банки повинні бути менше, простіше й менш прибуткові. Для фахівців не є секретом складності, пов'язані з консолідованим наглядом за розгалуженими міжнародними корпораціями навіть у тих випадках, коли точно й достеменно відомо, хто в них входить. Набагато складніше справа обстоит, якщо взагалі зрозуміти неможливо, хто в них входить. Тому передбачається, що банки повинні будуть істотно прояснити й спростити свої організаційні структури, а найбільші міжнародні банки - також приготувати living wills - плани дій у випадку їхньої неплатоспроможності. Як одне з можливих положень таких планів - оперативна заміна боргів банків на їхній акції.

Контроль за бонусами

Чи не щодня протягом останніх днів надходять зведення з арени боротьби з бонусами банківських топ-менеджерів. В Україні, щоправда, поки говорять тільки про незрозуміло за які заслуги нараховуються зарплатах, що, топ-менеджменту НБУ, що нібито становлять більше 1 млн. грн. у рік, тобто в кілька разів перевищуючу зарплату президента України. Разом з тим дискусія про зарплати топ-менеджменту вітчизняних комерційних банків, що одержують рефінансування, теж зовсім не перешкодила б...

Зрозуміло, бонуси платилися з певних доходів банків. Керівник, що зайнявся цією проблематикою, британського фінансового регулятора FSA лорд Адєр Тернер висловив думку, що справа навіть не у величезних бонусах як таких - це просто симптом, а не причина. Причина укладається в тім, що необхідно розібратися з більше фундаментальними питаннями, а саме: чому індустрія фінансових послуг генерує настільки величезні прибутки, а також чи дійсно був корисний швидкий ріст цієї галузі для всього іншого суспільства? На його думку, «приголомшуючі» рівні бонусів не свідчать ні про ефективність ринку, ні про видатні індивідуальні досягнення його учасників, навпаки - про невдачу ринку, що забезпечував великі «ренти» для невеликої кількості його учасників.

При цьому банкіри, втрачаючи прибуток, перебувають цілком певно, що вони - «безневинні жертви аварії», а політики й регулятори повинні втрутитися, щоб відновити звичні їм рівні прибутковості.

Також лорд Тернер думає, що вимоги до капіталу банків повинні бути неоднаковими залежно від того, якими операціями вони займаються: банки, що одержують занадто високий прибуток, повинні мати більшу достатність капіталу в порівнянні з банками, що ведуть менш ризиковані й дохідні операції. «Чого б ми не хотіли бачити, так це перетворення високих прибутків у високі бонуси й дивіденди, у той час як вони можуть бути використані для якнайшвидшого досягнення наших вимог до капіталу», - сказав Тернер.

Контраргумент банків - занадто строгі вимоги до капіталу й ліквідності для банків нібито можуть придушити економічний підйом, що намітився. Відповідь держави: «А ви не виписуйте собі немислимі бонуси, тоді, може, і ситуація з вашим капіталом буде краще!»

Фактично банкіри, що закрили свої поточні збитки колосальною державною допомогою, прийнялися відразу витрачати неї на власні бонуси (деякі експерти в західній пресі знущально називають це «відновити статус-кво», тобто докризисний рівень бонусів). Коли з такою аморальною ситуацією почав боротися президент США Барак Обама, деякі тільки що що одержали бонуси менеджери, злякавшись, навіть їх повернули. Однак на наступному етапі, коли ситуація повторюється в Євросоюзі, банкіри вже навіть особливо не виправдуються, посилаючись на необхідність високої оплати праці кваліфікованих керівників і запобігання їхнього переманювання. У це можна було б хоч небагато повірити, якби цими керівниками не були ті ж люди, при яких банки втратили ліквідність, і хто-небудь роз'яснив - а в чому ж укладалася їхня висока кваліфікація?

«Банкіри «відриваються», начебто надворі 1999 рік, а зараз 2009-й», - заявив на початку вересня ц.р. міністр фінансів Швеції Андерс Борг. Виплати бонусів тривають, навіть незважаючи на кризу: по даним Bloomberg, зарплати й премії головних виконавчих директорів 20 банків, що одержали допомогу американського правительства, на 37% перевищують середній рівень у компаніях зі списку S&P 500.

Керівник підкомітету російської Держдуми по контролі за госкорпорациями Олексій Багаряков зі збурюванням привів наступну бонусную статистику за підсумками 2008 року. Центральний банк Россиии - 66,1 млн. рублів (на 40 чоловік), що одержували державну підтримку банки: Ощадбанк РФ - 933 млн. рублів (на 14 членів правління), «ВТБ» - 533 млн. рублів (на дев'ять топ-менеджерів), Газпромбанк - більше 1 млрд. рублів (на 15 чоловік), «Банк Москви» - 874 млн. рублів (на 14 чоловік), «Банк ВТБ-24» - 527 млн. рублів (на 10 чоловік). При цьому г-н Багаряков затверджує, що ніяких підстав для виплати таких великих бонусів не було, тому що, зокрема, прибуток Ощадбанку РФ у першому півріччі 2009 року скоротилася в порівнянні з аналогічним періодом минулого року в 13 разів, «Банку Москви» - в 10 разів, а банки ВТБ і ВТБ-24 взагалі закінчили перше півріччя із многомиллиардними збитками. Проте ці збитки не стали перешкодою для виплати вже за підсумками першого півріччя поточного року топ-менеджерам банку ВТБ-24 нових бонусів у розмірі 298 млн. рублів.

Основна ідея, обговорювана зараз у рамках ЄС, - заборонити прив'язку бонусів до результатів короткострокових періодів діяльності банків, зробивши акцент на результати в довгостроковому періоді. Банки повинні встановлювати «адекватний період», протягом якого не можна виконати опціони або продати акції, видавані в якості винагороди. Гарантованих бонусів запропоновано уникати, тобто навіть через кілька років, коли відповідна частина бонусу повинна бути виплачена, вона підлягає скасуванню, якщо фінансовий стан банку на той момент негативне. Крім того, активно обговорюється ідея встановити правило, відповідно до якого, якщо бонусная практика банку є ризикованої, то вимоги до його капіталу й резервів також повинні бути більше твердими.

На останній сутулості «великої двадцятки» (G20) у Питтсбурге дійшло до того, що президент Франції Николя Саркози взагалі заявив, що покине його у випадку неприйняття рішення про обмеження бонусів. Сутулість у цьому питанні, по суті, звівся до боротьби франко-німецької «антибонусной» лінії й англо-американської «пробонусной». У підсумку найбільш тверді - французькі - пропозиції не пройшли, але деяких домовленостей все-таки досягли. Обмеження бонусів і дивідендів будуть установлюватися регуляторами на національному рівні в залежності як від доходів банків, так і від їх довгострокового фінансового стану. При цьому не менш 60% бонусів (для топ-менеджерів) і 40% (для інших старших службовців) можуть бути виплачені не раніше чим через три роки після того періоду, за який вони нараховані.

Деривативи

Уже ні в кого не викликає особливих сумнівів, що одним з головних механізмів створення фіктивних фінансових ресурсів і «віртуальної економіки» були похідні фінансові інструменти - деривативи. Справедливості заради потрібно сказати, що ми не встигли серйозно залізти в «ями» подібних фінансових інструментів: вітчизняні банки тільки почали працювати із секьюритизацией активів. Хоча й вона, по великому рахунку, - похідний інструмент, у багатьох випадках «по повній програмі», що брав участь у створенні піраміди фіктивного капіталу.

Атмосфера хвацького вигару дроблення й перемішування інвестиційними банкірами активів при створенні деривативів ще наприкінці 1980-х (до 1983 року багато сучасних видів похідних інструментів, по суті, минулому взагалі заборонені) майстерно описана в чудовій книзі Майкла Льюиса «Покер брехунів». Підсумок - повномасштабне перекручування ринкової інформації: ніхто тепер не знає, а де ж саме зосереджені ризики? «Багатошарові пироги» фондових інструментів приводили до разючих перетворень: нагорі піраміди - цінні папери з найвищим інвестиційним рейтингом, у підніжжя - зокрема, американські іпотечні кредити, видані особистостям з досить сумнівною біографією й при завищеній оцінці вартості житла.

Досить чітко висловився із цього приводу заступник керуючого «Банк де Франс» Жан-Пьер Ландау. Його думка полягає в наступному. Ризикові ланцюжки, пов'язані із дробленням активів, привели до неможливості відновити їхню реальну вартість навіть для найбільш інформованих інвесторів. Виник парадокс: як правило, фінансові інновації мали на увазі підвищення ефективності. Але на фінансових ринках ефективність залежить від придатності інформації, а певні фінансові інновації зробили ефект руйнування інформації. «Існував тільки один шлях вийти із цього парадокса: створити й сконструювати ринкову інфраструктуру, що зберігає інформацію, її повноту й інтегрованість. Провал системи рейтингования продемонстрував, що цього не відбулося».

Але повернемося до деривативів. У першу чергу потрібно відзначити, що цей ринок фантастично сконцентрований. Аналітик Дєвид Окли з посиланням на дані Європейського центробанку звернув увагу на те, що 60% кредитно-дефолтних свопов (CDS) банків сконцентровані в руках десяти їхніх контрагентів, часто інших банків.

Можливість взаємної перехресної покупки активів не тільки остаточно заплутала ситуацію з розподілом і оцінкою ризиків, але й спричинила досить специфічні побічні наслідки: таку ж перехресну покупку стали влаштовувати не тільки приватні компанії, але й держави. Правда, формально без свопов, але там вони особливо й не потрібні були...

Уже згадуваний вище Крис Мартенсон, використовуючи термін check kitting, що звичайно характеризує одну з різновидів шахрайств банків із чеками, описує схему так: «У цій грі центральний банк А друкує купу грошей і купує борг країни Б. Тоді центральний банк країни Б друкує купу грошей і купує борг країни А. Обоє користуються видимістю великого попиту на їхні боргові зобов'язання, і те й інше правительство одержує гроші на свої потреби, і ніхто не в програші. За винятком того, що загальний обсяг резервів центральних банків росте й росте (як і відображається на рахунку депо), що, зрештою, приведе до абсолютно непід'ємного масштабу боргу, неконтрольованому потоку грошей або до того й інший одночасно. Якщо це здається вам шахрайством, поздоровляю: ви вловили суть...»

Вертаючись до деривативів, потрібно сказати, що найбільші гравці цього ринку формально юридично зовсім не обов'язково є банками. Так, найбільший світовий торговець на ринку кредитно-дефолтних свопов - компанія AIG (American International Group) юридично - страхова компанія. Взагалі вимагає окремої розмови тенденція до «розмивання» традиційного банківського бізнесу - складно зрозуміти, що взагалі їм тепер є?

І зовсім не зрячи активне ходіння одержав термін shadow-banks, або «тіньові банки», під якими в першу чергу розуміють хедж-фонди! Тобто начебто б формально вони й не банки, але чим вони, по суті, відрізняються від банків, ніхто пояснити не може.

При повному потуранні наглядових органів дійшло до того, що від продавців свопов навіть перестали вимагати підтвердження, що він покритий. Тобто що в продавця свопа є активи для виконання випущених їм зобов'язань. AIG саме й продала інвестиційним банкам мільярдні свопи, взагалі нічим по суті не забезпечені. Коли ж наслідку такий « бізнес-схеми» покрило державу, видавши цієї компанії свеженапечатанние долари, менеджмент AIG відразу ж що зробив? Правильно, виплатив собі величезні бонуси, із чого й почався інтерес президента Обами до питання винагород компаній, що просять величезну допомогу в держави.

Голова правління Китайської інвестиційної корпорації Лоу Цзивєй порівнює операції з деривативами з «продажем замість книги її зображення в дзеркалі» і говорить про необхідність позбутися від 90% деривативів, пояснюючи: «Люди, особливо американці, сталі вірити, начебто можуть жити на гроші, що належать іншим людям... Спочатку - на гроші інших людей у власній країні. Потім - на гроші людей з боку... Ми були б готові підтримати вас, хлопці, якщо це можливо. Але якщо неможливо - навіщо? Коли ми підемо, ви адже не зможете літати на Місяць за грошима. Міняйте спосіб життя».

У червні ц.р. г-н Обама вніс у Конгрес план по жорсткості ринку деривативів. Експерти із самого початку прогнозували багатомісячні складності з його проходженням. Так воно й відбувається, оскільки найбільші банки й деякі їхні великі клієнти відкрито виступають проти плану. Один з їхніх основних аргументів досить цікавий для розуміння суті світової фінансової системи: деривативи істотно подорожчають, а клієнтам банків прийде тримати більше готівки. При зниженні кредитного ризику між банком і компанією замість цього може виникнути серйозний ризик ліквідності для компаній.

У перекладі на нормальну людську мову це означає наступне: чи бачите, компанії не зможуть за рахунок свопов роздмухувати свої активи (а розмір активів впливає на ринкову вартість акцій). А також використовувати намальовані «активи» для розрахунків зі своїми контрагентами.

Мегарегулятор або регулятори? Рейтингові агентства

Спрощено говорячи, при тім, що й американська, і європейські моделі реформування системи регулювання фінансових ринків ставлять в основу боротьбу із системними ризиками, американська тяжіє до створення мегарегулятора, європейська - по суті, немає.

Колишній заступник глави Казначейства США Роберт Альтман, аналізуючи внесений президентом США Бараком Обамой план реформування фінансових ринків, називає існуючу американську систему регулювання фінансових ринків безумно заорганізованої й дискредитованої. Так, у цей час для більшості дрібних і середніх американських банків основним органом регулювання й нагляду є Федеральне агентство по страхуванню депозитів (FDIC). Інвестиційні банки регулюються Управлінням регулювання фінансового сектора (FINRA) і Комісією з коштовних паперів і бірж (SEC). Страхові компанії регулюються не на федеральному рівні, а на рівні штатів, а хедж-фонди, по суті, не регулюються взагалі. Федеральна резервна система (ФРС, у нашім розумінні - центробанк) хоча й наглядає за найбільшими банками, однак далеко не із всіх питань. У результаті, коли відбувається банкрутство величезної компанії, наприклад Lehman Brothers, що підриває ринки в цілому, виявляється, що ніхто з регуляторів не мав достатніх повноважень для його запобігання (принаймні, так затверджують самі регулятори).

Відповідно до плану президента Обами, передбачається створити чіткий список інститутів, чий розмір, структура активів або взаємозв'язку з іншими учасниками ринку можуть створювати погрозу для системи в цілому. Даний список може включати банки, страхові компанії, інвестиційні банки, хедж-фонди. Зазначені компанії повинні будуть підкорятися вимогам до капіталу й ліквідності, установлюваним єдиним регулятором - Федеральною резервною системою, обов'язком якої буде оцінка індивідуального стану кожної такої компанії з погляду того, як воно може негативно впливати на систему.

Для допомоги ФРС у здійсненні зазначених функцій запропоновано створити новий орган - рада по нагляду за індустрією фінансових послуг, до складу якого ввійдуть міністр фінансів разом з керівниками всіх наглядових органів, що здійснюють нагляд за фінансовими інститутами.

Інша концепція реформування нагляду над фінансовим сектором запропонована для впровадження в рамках ЄС. Керівник Центра Всесвітнього банку по реформуванню фінансової звітності Джон Хегарти загалом описав її так. Нагляд буде макропруденциальним і микропруденциальним: на макрорівні його буде здійснювати Європейська рада по системних ризиках, на мікрорівні - як наглядові органи ЄС, так і національні органи нагляду.

Разом з тим, про створення мегарегулятора мова не йде - плановані повноваження Європейської ради по системних ризиках все-таки незрівнянно менше тих, котрими передбачається наділити ФРС. У цілому нагляд буде розділений між трьома самостійними блоками: банки, страховики, біржі й оборот цінних паперів. Крім того, існують проблеми, пов'язані з розподілом відповідальності наглядових органів між національним рівнем і рівнем ЄС. Окремі країни - члени Євросоюзу побоюються, що реальні наглядові повноваження будуть передані на наднаціональний рівень, а відповідати перед місцевим населенням на випадок чого прийде національним правительствам.

Що важливо - саме на рівні ЄС пропонується ліцензувати рейтингові агентства, довіра до яких, м'яко говорячи, підірвано. Крім такого нового порядку ліцензування, зазначені агентства передбачається зобов'язати розкривати інформацію про угоди із клієнтами в частині винагород за процедури рейтингования (до слова, як і в американському плані), а також забезпечити ротацію аналітиків для підвищення об'єктивності оцінок.

Хоча в плані Б.Обами також запропонований ряд удосконалень діяльності рейтингових агентств, потрібно відзначити, що чималу роботу в цьому напрямку в межах своїх повноважень уже проробила американська Комісія з коштовних паперів і бірж. Так, полегшений порядок відстоювання інвесторами своїх інтересів у суді у випадку помилок рейтингових агентств. В окремих судових процесах по позовах інвесторів такі агентства вже почали залучати як співвідповідачів з емітентами, яким був виставлений явно помилковий рейтинг. А самі агентства повинні будуть звітувати по сумах виторгу від своїх найбільш великих клієнтів.

Також агентства повинні будуть представляти більше докладну інформацію про історію рейтингів оцінюваних компаній. Їм буде наданий доступ до даних про структуровані фінансові продукти, щоб вони могли оцінювати їх без обігу з боку емітентів.

Голова Комісії з коштовних паперів і бірж Мєри Л.Шапиро пояснила нові міри так: «Ці пропозиції необхідні, оскільки інвестори найчастіше приймають рейтинги в увагу, ухвалюючи рішення щодо покупці або продажі якого-небудь цінного папера. Подібна довіра послужила їм (інвесторам) погану службу в останні роки, і наше завдання полягає в тім, щоб зробити все можливе для підвищення надійності й сумлінності рейтингових дій».

Автор статті: Кирило Молодико, finance.bigmir.net

Джерело: Мир особистих фінансів